EcoBlog of Olexiy Burkovskyy
53 хв
НАВАЛА ЧУЖИНЦІВ… АБО ІНВАЗИВНІ ВИДИ ЯК УДАР ПО БІОРІЗНОМАНІТТЮ,
ре-пост, будь ласка!
Якби наші прапрадіди піднялися з могил, то не впізнали б свою місцевість не лише через зміну ландшафту як такого, але й через абсолютно інший рослинний світ. За останні 80-100 років він змінився докорінно, особливо в Лісостеповій та Степовій зонах.
Сьогодні в цих регіонах домінують бур’яни з інших континентів, яких людина завезла сюди через недбалість або необережність. Амброзія полинолиста, чорнощир нетреболистий, злинка канадська, щириця загнута та десятки інших видів чужорідних видів заполонили ріллю та узбіччя, пустища і звалища.
Однак, дуже багато чужаків людина понасаджувала свідомо. Клен ясенелистий та робінія псевдоакація, гледичія колюча та ясень пенсільванський, дуб червоний та маслинка вузьколиста… це далеко не повний перелік тих, хто потіснив наші дуби, верби, в’язи та інші місцеві види дерев.
В ХІХ ст. та першій половині ХХ ст. екологічні проблеми нікого не хвилювали, тому відбувалася масштабна інтродукція та штучна акліматизація чужинців. Доходило і до курйозів. Наприклад, чорнощир нетреболистий, який дехто помилково називає амброзією (див. фото і коментарі до них), спочатку культивували в Київському ботанічному саду, але з часом він звідти «втік» і з середині ХІХ ст. ця рослина поширюється по всій Україні.
Багато хто дивується, коли дізнається, що той чи інший організм є чужинцем. Окрім біологічних наук допомагає розібратися в цій проблемі й народна пам'ять — фольклор. Можна згадати багато пісень, казок та марновірств, де буде дуб, осика або зозуля. Але спробуйте згадати хоч одну казку, де буде акація, маслинка або фазан. Не згадаєте, бо коли складалися ці казки цих видів просто не було в нашій місцевості.
Поширення чужорідних видів призводить до біологічного засмічення, а його набагато складніше подолати, ніж хімічне, оскільки всьому живому притаманне розмноження. Звісно, не всі чужинці несуть в собі небезпеку для природних екосистем: 95 % сільськогосподарських культур це чужорідні види. Однак це культурні рослини, які потребують догляду і не здатні виживати в природі, тому не загрожують місцевому біорізноманіттю. Кукурудза самостійно не поширюється в степах, а картопля в лісах. Тому коли мова йде про небезпечні чужорідні види треба більш точно визначитися з термінологією.
Існує багато термінів, що позначають небезпечні чужорідні види: інтродуценти, інвазивні, адвентивні, аллохтонні. Всі вони пов’язані з інтродукцією. Інтродукція – це штучне переселення видів з однієї місцевості в іншу та їхня акліматизація в нових умовах. Відповідно, більшість сільгоспкультур є інтродуцентами. Проте, загрозу становлять лише ті види, які здатні самостійно переселятися з одного середовища в інше, тобто здійснювати інвазії.
Термін «інвазія» в широкому плані означає будь-яке масове вселення або розселення видів.
Він інколи використовується і для місцевих організмів, коли їхні популяції сильно розмножуються і поширюються, або для видів, що здійснюють природну міграцію в новий ареал. Така міграція не становить загроз, оскільки відбувається відносно повільно і дає час локальній екосистемі «прийняти» нового мешканця. Тому у вузькому сенсі «інвазіями» називають поширення штучно інтродукованих чужорідних видів, які здатні масово розповсюджуватися в місцевій ПРИРОДНІЙ екосистемі і витискати аборигенні види.
Відповідно, найбільш точне визначення небезпечних чужинців це «інвазивні інтродуценти», або просто інвазивні або інвазійні види. Практично повним їх синонімом є «адвентивні види» з дуже влучним «присмаком», адже слово «адвентивний», означає того, хто подорожує в пошуках пригод. Термін «аллохтонний» означає чужорідний вид поза межами свого ареалу, але не уточнює його здатність до інвазій.
Інвазивні види є однією з найбільших екологічних проблем в світі. Це науково доведений факт, який відображено юридично як в міжнародних конвенціях, так і в законодавстві окремих країн. Наприклад, П.3 ст.85 Лісового кодексу України говорить: про «недопущення генетичного забруднення генофондів аборигенних порід та інвазій інтродукованих видів у природні екосистеми;» Щоправда, вітчизняне законодавство занадто «куце» в цьому питанні і потребує суттєвого наповнення.
Відомий британський науковець та кінодокументаліст Девід Аттенборо в своєму фільмі «Стан планети» відносить інвазії чужорідних видів до однієї з 5 найбільших глобальних екологічних загроз, наряду зі знищенням природних екосистем, фрагментацією ландшафтів, винищенням видів та забрудненням.
Колись інтродукція та акліматизація чужорідних видів була дуже популярним напрямком в науковій діяльності. Але одним із завдань науки є спростування застарілих знань та ідей. Варто згадати один сумний історичний приклад. Швейцарський хімік Пауль Мюллер отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття високої ефективності ДДТ (дусту). Проте, з часом ДДТ наробив багато лиха і через надзвичайну токсичність був заборонений у більшості країн світу. Так само й тут, якщо в ХІХ-ХХ ст. люди кидалися розповсюджувати інвазивні види, то це не означає, що вони робили правильно, і що їх потрібно поширювати й надалі.
Фундамент екосистеми — її флора. Тому інвазивні види рослин це удар по її основі. Якщо кліматичні умови для чужаків підходять, то вони мають величезну перевагу в конкуренції над аборигенними видами, оскільки у них відсутні або обмежені природні вороги /споживачі та хвороби в місцевій екосистемі, які могли б стримувати їх поширення. Тому вони просто витискають місцеві види з оселищ, прирікаючи їх на вимирання.
Зникнення місцевих видів рослин тягне за собою зникнення місцевих видів тварин, грибів та багатьох мікроорганізмів, які будували зв’язки з аборигенною флорою протягом тисяч або мільйонів років, напряму залежать від неї і які об’єднані між собою безліччю зв’язків. Тобто, відбувається ефект доміно. Саме тому інвазія чужорідного виду НЕ збільшує місцеве біорізноманіття, а навпаки призводить до загибелі великої кількості видів флори та фауни, на користь лише одного або декількох видів чужинців.
Біорізноманіття забезпечує стабільність екосистеми. Її можна уявити у вигляді величезного мосту з тисячами колон, де кожна колона це окремий вид. Чим менше колон залишається, тим швидше впаде міст. У випадку з інвазивними видами ми руйнуємо 200-300 колон, щоб замінити їх лише одною. Тому спроби «збагатити» місцеву екосистему новими видами призводить до абсолютно протилежного ефекту.
Тим більше не можна виписувати собі самовільну індульгенцію, щоб виправдати насадження інвазивних видів змінами клімату. Аборигенне біорізноманіття це багатофункціональний організм, який вміє вмикати потрібну «кнопку», щоб збалансувати екосистему. Серед тисяч місцевих видів все одно знайдуться такі, що відреагують на зміни клімату і займуть відповідну нішу. В крайньому випадку відбудеться стала природна міграція видів з сусідніх геоботанічних зон з усім комплексом суміжних організмів. Тобто відбудеться нормальна еволюція, а не штучна інтродукція заокеанських чужинців!
Деякі люди з найблагородніших міркувань хочуть «виправити клімат», але не розуміють на яку химеру вони перетворюють місцеву екосистему і куди ведуть їхні «благі наміри» через зневагу до екосистемної мудрості. Людина не має права ігнорувати глобальні екологічні закони і самовільно розривати природні ланцюги, що природа створювала протягом тривалої еволюції. З таким же «успіхом» можна нехтувати Законом Всесвітнього Тяжіння, стрибаючи з 10-го поверху.
На деяких прикладах інвазій варто зупинитись детальніше. Одним з найбільш небезпечних інвазивних видів є так звана біла акація, справжня назва якої робінія псевдоакація. Вона потрапила в Європу з Північної Америки ще в ХVII ст. Її масове насадження в Україні почалося з ХІХ ст. Невибагливість до умов стало однією з головних причин її масового насадження. Вона цінується і як медонос. Проте, у неї короткий період цвітіння, в той час як степове або лучне різнотрав'я стабільно забезпечує природних запилювачів нектаром протягом декількох місяців. Таким чином, заміщення різнотрав’я на плантації робінії означає зникнення стабільної тривалої харчової бази для великої кількості комах-запилювачів та удар по їх популяціям.
Гілки робінії мають шипи, а листя містить токсичні алкалоїди, наприклад, робінін, що перешкоджає її поїданню тваринами. Потрапляючи в степ, цей вид швидко захоплює життєвий простір і витискає місцеву рослинність. Робінія чудово переносить пали, пускаючи численну кореневу поросль навіть після кількох пожеж поспіль, утворюючи непролазні «джунглі» з колючого чагарнику. Фактично робінія являє собою безжальний деревний бур'ян, тому в ЄС вона внесена в сотню найнебезпечніших інвазивних видів.
Безумовно, кожен інвазивний вид має свої індивідуальні особливості. Деякі з них приживаються через відсутність хвороб та природних фітофагів (шкідників), але поширюються завдяки певним привабливим рисам для місцевих тварин. Наприклад, так поводить себе маслинка вузьколиста, інвазивний вид з Центральної Азії. Вона засмічує степові екосистеми, сприяє нітрифікації та поширенню рудеральних інвазивних бур’янів. Листя та стебло маслинки не мають масових споживачів серед наших комах або ссавців, але її плоди приваблюють деякі види місцевих птахів, які активно її поширюють.
Щодо маслинки точиться багато дискусій. Гіпотетично цей вид міг би повільно і поступово мігрувати в Україну природнім шляхом разом з тими видами, які стримують його поширення на його батьківщині. Натомість лісові господарства закинули маслинку в Україну наче ворожий десант. За лічені десятиліття маслинку насадили на тисячах гектарів, з яких вона перекинулася на сотні тисяч гектарів, трансформувавши велику кількість степових ділянок, і витиснувши з них степові види. Не можна заперечувати, що маслинка може позитивно впливати на чисельність окремих видів птахів, але загальна шкода від її штучного поширення є значно більшою.
Не простою є ситуація і в тваринному світі. Інтродуковані тварини, в тому числі інвазивні, мешкають в Україні що називається у всіх стихіях: воді, суходолі, повітрі. Добре всім відомий товстолобик походить з Далекого Сходу, але активно розводиться у водоймах рибних господарств. Щоправда, в ставках інвазивність товстолобика не проявляється через те, що його ікра гине в стоячій воді.
Одним з найнебезпечніших в Україні інвазивних хижаків є сонячний окунь з Північної Америки. Спочатку цю рибу просто розводили в акваріумах, а потім вона потрапила в наші водойми. Це агресивний хижак, який знищує молодь промислових риб та є конкурентом аборигенних хижаків. Теж саме можна сказати про ротаня-головешку з Далекого Сходу.
Ондатра, ссавець з Північної Америки, був завезений людиною і випущений в природу заради отримання міху. Тепер це небезпечний інвазивний вид. До інвазивних відноситься і єнотовидний собака, якого мисливське господарство переселило з Далекого Сходу. Зараз побачити в природі нашу сіру куріпку не така вже й проста справа, а от завезеного мисливським господарством з Кавказу фазана можна побачити буквально з вікна сільської хати.
Шкода від інвазійних видів тварин може бути колосальною. Історія завезення кроликів до Австралії є найбільш показовим прикладом. Вони спустошили цілі ландшафти і їхня діяльність стала причиною вимирання декількох місцевих видів тварин. Інтродуковані в Австралію для боротьби з кроликами лисиці не лише не виправили ситуацію, а лише погіршили її, оскільки лисиця також стала інвазивним видом і почала знищувати не стільки кроликів, скільки місцеві види фауни.
Інвазії сільськогосподарських фітофагів (шкідників) не мають прямого відношення до природного біорізноманіття, але цього питання також варто торкнутися. Наприклад, добре всім відомий колорадський жук є інвазивним видом лише для агроценозів пасльонових культур: картоплі, перцю, помідорів і т.д.. Він майже не несе загрози природному біорізноманіттю, бо не переселяється в природне середовище. Лише інколи можна зустріти там цю комаху на блекоті чорній.
Проте, тут виникає серйозне питання в сфері біозахисту рослин, як складової органічного землеробства, тобто використання хижих та паразитичних комах проти фітофагів (шкідників). Можна лише радіти скороченню застосування пестицидів, але варто бути обережним, бо є ризик отримати біологічне забруднення замість хімічного.
Зрозуміло, що застосування місцевого хижака проти своїх чи чужих «шкідників» загрози біорізноманіттю не несе. Однак, в разі застосовування чужорідного хижака потрібно знати про його особливості. Якщо він харчується одним видом (монофагія) або обмеженим переліком видів (олігофагія) чужорідних фітофагів, то з певними пересторогами такий вид можна використовувати для біозахисту сільгоспкультур.
Деякі види хижих клопів залежать не лише від наявності жертв, але й від культури, яку вони захищають, адже на певних стадіях свого розвитку вони харчуються її соком. Відповідно, якщо до культури прив’язаний чужорідний шкідник без інвазивних «намірів», то чужорідний хижак, залежний від них обох, буде тим більше прив’язаний до цієї ніші і ризик його інвазії в місцеву екосистему буде мінімальним.
Але якщо чужий хижак здатен їсти місцевих комах, то це вказує на його всеїдність (поліфагію). Відповідно, ймовірність його переселення в природне середовище є високою і це загроза локальному біорізноманіттю. Винятком можуть бути лише чужорідні хижаки з дуже низьким температурним порогом. Наприклад в нашому тепличному господарстві широко застосовується тропічний хижий кліщ Phytoseiulus persimilis, який не здатен переносити температури нижче +10 оС, не говорячи вже про заморозки.
Говорячи про інвазивні види не можна опускатись до біоксенофобії, бо вони не винні в тому, що не з власної волі опинилися в новому середовищі і стали мовчазним знаряддям в руках людини. На інтродукції інвазивних видів в свій час було захищено не одну дисертацію. Проте, питання стосовно доречності їх масового поширення в нашу екосистему не ставилося. Немає поспіху у вирішенні цього питання в Україні й сьогодні.
Що робити з інвазивними видами — питання не просте, в тому числі і в етичному аспекті. Пряме винищення не рідко буває дуже дорогим та складним процесом. Наприклад, інвазивні види дерев не можна просто взяти і вирубати, бо вони пускають масові пагони. Їх потрібно або корчувати або застосовувати гербіциди або суміщати вирубку з інтенсивним випасом, а з останнім в Україні дуже великі проблеми.
Тому існують нехай і тривалі, але більш м’які засоби. Наприклад, в масиви робінії підсаджують дуб, який через десятки років має витиснути її з деревостану, а в масиви маслинки — дику грушу. При цьому важливо не провокувати цих чужинців вирубками і палами.
Теж саме стосується амброзії і чорнощира. Вони є елементом піонерної сукцесії, тобто захоплюють «свіже» порушене середовище: ріллю, сміттєзвалище, будмайданчик і т.п. В сталому природному травостої амброзія зустрічається не часто або не зустрічається взагалі. Тобто, якщо не знищувати наші степи та луки, то амброзія там не зможе домінувати.
Проте, коли загроза є надзвичайною, то оминути безпосереднє знищення популяцій інвазивних організмів неможливо. Наприклад, якщо вони загрожують існування рідкісних видів або якщо інвазивні види є небезпечними для здоров’я людей, наприклад, борщівник Сосновського.
Інколи заходи можуть бути просто радикальними. Нова Зеландія прийняла рішення повністю винищити всі чужорідні види хижаків, що були завезені європейцями в цю країну: тхорів, горностаїв, здичавілих котів та інших, щоб врятувати унікальні види місцевих птахів. Протягом мільйонів років вони ніколи не зіштовхувалися з цими хижаками, тому виявилися вразливими та безпорадними перед їхньою появою, що поставило ряд видів пернатих на межу вимирання. Програму просуває Міністерство охорони довкілля цієї країни. Вона розрахована до 2050 року і на перший її етап вже виділено 28 млн. доларів.
Не зважаючи на однозначну небезпеку інвазивних видів, боротьба з ними в Україні має проводитись обережно і враховувати ментальну специфіку нашого населення. Якщо завтра оголосити, що інвазивні види можна безконтрольно знищувати, то наші багатостраждальні лісосмуги будуть остаточно зведені нанівець, а разом з інвазвиним кленом ясенелистим або робінією під шумок та сокиру підуть і наші дуби, ясеня, в’язи і т.д.
Не вирішивши питання з давно завезеними інвазивними видами, в Україні наче лихоманка продовжується інтродукція нових чужинців, щодо яких не проведено відповідних досліджень. Така ситуація, наприклад, сталася з павловнією, деревом, що походить з Китаю, і яке у нас широко рекламується комерційними розплідниками. При цьому ніхто не згадує, що павловнія визнана і в Євросоюзі, і в США інвазивним видом. Про це є величезна кількість англомовних джерел в Інтернеті, але комерційні структури або не мають жодної уяви, що таке інвазивність або свідомо ігнорують цю проблему.
Тому першим етапом в боротьбі з інвазивними видами має бути заборона на їх насадження, розведення та поширення. Кожен вид має розглядатись індивідуально, в залежності від його інвазивних якостей. Можливо деякі види можна дозволити використовувати лише для озеленення житлових кварталів, а якісь види варто заборонити взагалі, в тому числі їх вирощування, продаж, імпорт.
Хочу зазначити, що автор цих рядків розробив первісний варіант проекту закону про інвазивні види рослин ще в 2015 році, але тоді його не вдалося проштовхнути. Лише його окремі невеличкі пункти були взяті для іншого законопроекту, що стосувався лісових об’єктів ПЗФ. Потім в 2017 році ми створили робочу групу з науковців та природоохоронців і значно доопрацювали законопроект, але до розгляду в минулому скликанні Верховної Ради він так і не дійшов. Що відбувається зараз стосовно цього законопроекту казати поки що нічого не буду. Час покаже.
P.S. Буду вдячний за мінімальну підтримку моєї еко-блогерської діяльності
Картка ПриватБанк: 5169 3305 1885 1388
Призначення платежу (вказувати обов’язково): КВЕД 90.03
Взято з
https://www.facebook.com/groups/organic ... p_activity