Анатолій Подольський
22 жовтня 2017 р.
Неси мене, Орлику...".присв'ячено предкам!.".. .
Як тільки козаки другої десятки підтяглись до криниці, в глибині лісу, з боку Кодими почулись постріли. Куліш заразу почав давати команди.
- Буґа, з своїми на виручку до Шуляка! Згодом я до вас приєднаюсь. Оса, ти з своїми до Батька, ...і Лукаша беріть! Ми троє, поки що,чекаємо тут.
Одні пропали на полі, другі щезли в лісі.
- Дмитре, - наказ Мазурові. - Ти на край лісу, січи, якщо треба клич нас.
Куліш і Нечуха, два довірених і перевірених козаки, які у віці під 50-т, не мали ні жінок ні дітей, а родина, це брацтво козацьке, лишились у двох на цибрині криниці.
- Слухай Грицю, може поки що, те золото що в бочонку, сюди в криницю кинемо? Он глянь, там на дні є льохи, (тут льох, печера під чибриня криниці) піка до кінця залазить. Після бою заберемо, ...а не дай Бог ...щось, то хоч скарб ляхам не дістанеться.
Кулішева голова, коли не хотілось спати, працювала краще як в жида.
- Бігом Тарасе, ховай тут бочонок і до Батька, нам на Молдову, куферка, так от стане. - Потягнув себе долонею по шиї здоровань. - Ховай. Бери друже воза і до кошового. Ми наздоженемо, бо ж ...бачиш? Браччиків треба спасати!
Під Грицем затріщало, заскрипіло цибриня, влетіла в піхву і клацнула “Домаха”, здоровань підбіг до коня і легко, як хлопчак залетів в сідло. Біля крайнього дуба, козак дав Мазурові останню команду.
- Дмитре, друже! Побачиш що я доїхав, он до тої тополі, повертайся до Ничухи, доганяйте наших, і на Кодиму! Бережіть Гуню!
Здавалось, що після того як Куліш сідав в сідло, його тіло втрачало вагу, а кінь з вершником ставали одним цілим і летіли, як буйний вітер.
Куліш зразу зрозумів, що зрадник який привів поляків, був колись досвідченим воїном, та прекрасно знав навколишній Подільський край. “Ця сволота розуміла, що з вежі будуть слідкувати за дорогою до броду, і це тільки його “заслуга”, що поляки розділились на два загони, і видимий з вежі кусок дороги пройшли в обхід. Собака! Такий - права на життя немає!” З такими думками Куліш, як смерч вклинився поміж п’яти поляків, до нього зразу долучився Леміш і обидва, пліч опліч з побратимом, трьх ляхів відправили на той світ , а двом пошкальованим вдалось втекти. Двійка відчайдухів на цім не зупинялась, а накинулась на двох ляхів вже майже під самою вежою, на якій зараз нікого не було. Та Куліш, вловив одним оком, прив’язаного за шию, до старої груші Василя, що перше ніс варту на вежі. Василь показав на вояка в козацькій одежі, що зараз ще з одним атакували Буґу.
- Он той зліва, синій кунтуш. Він зрадник, привів поляків батьку!
Ще два удари і ще один поляк на землі.
- Миколо, - крикнув до Леміша, - подивись що з Мокроусом, я до Буґи.
Страшний був Куліш в бою! Легкий кунтуш, вбраний на голе тіло, розлітався як крила, його “Домаха” якщо на щось налітала, то розсікала так само як повітря. Отож він і полетів на виручку браччика, та аби знищити виродка. Не збиваючи ходу Гриць з лету наніс удар, та такий, що відкриті перелякані очі, на відрубаній голові зрадника, не встигли закритись. Куліш ще якусь мить спостерігав, як котиться скотяча голова, яка з кожним обертом ніби моргала до козака.
“ Погана прикмета” подумав Гриць, а Буґа за той час, встиг відправити до предків ще одного “вродзоного”.
- Гаврушко, коня не лишай. - Сам також зловив за повід зрадникову кобилу. - Буґо, за мною!
А зліва, так само розпечений боєм, летів Леміш, він ще з далеку перехрестив над головою шаблю і коротку піку. “Все! Нема Мокровуса. Царство Тобі Небесне Брате!” Злість тиснула Грицеві в голову, а сльоза в око.
- Миколо за мною!
Куліш пустив коня в бік вежі, туди де біля грушки мучився прив’язаний та побитий Василь. На шиї у козака залізний обруч закритий на ключ, а другий бік ланцюга прикріплений до гака забитого в тіло грушки.
- Василю хто закрив нашийник, де може бути ключ, в кого?!
- Не знаю, мене без памяти сюди притягнули. - не втішно дивився бувший вартовий.
- Хлопці, ану потягнемо в трьох!
В один момент козаки спішились, кожен вхопився за ланцюг.
- Василю, стань як найближче до нас.
Коли Хлопець приблизився в притул, козаки різко потягли за ланц. “Нема токого ланцюга, аби троє козаків та не врвали......”. Потягли так , що всі завалились і очутились на землі. ...Аби ніхто їх не встиг побачити, ..а особливо поляки, козаки без слів і сміху швидко піднялись з землі, допомогли вилізти Василеві на коня, а кінець ланца дали хлопцеві в руки.
- Так хлопці, мене не чекайте! Вперед до Гуні. - Давав вказівки Куліш. - Василю, ти потім, куди захочеш, туди підеш, а зара з нами. Дивіться за ним, я вас прикрию та ...коня, коня Мокровусого не хочу лишати ляхам. Швидко хлопці, бо йде полякам підмога.
Хлопці в низ, Куліш вперся в старезну грушу, спокійно набивав свою фузію та пістоля. З боку броду, перше чулись, а тепер показались поляки ( по правді, зараз у поляків було більше половини наших козаків на службі).
- Один, два ....п’ять. ...Більше невидать ....п’ятьох я гальману...
Мабуть що вражі діти коли виїхали з-за гаю, встигли побачити трьох вершників, які спускались з гори. Ляхи добавили ходу і пішли за козаками в погоню, а от Куліша під грушкою не побачив ніхто.
- Ну Орлику, ріднесенький! По крові ти мені найрідніщий, ти, та он ті лобуряки, за яких я готовий іти на смерть. Вперед братчику!
Зразу прискакав в сливові зарослі, куди забрів кінь Мокроуса, щось шепнув Жуку на вухо, вказав шаблею куди треба бігти і слухняна тварина полетіла на вздогін нашим, які були вже на половині гори. .... А Куліш в бойовому запалі кинувся на переріз ворогам, ...по стежці яку йому давно простелила доля.
Ось вони женуться на відстані 20-ти кроків від куща шипшини, за якою, наш козак, притиснувся до гриви коня. Майже одночасно лунають два вистріли, двоє вершників поволі сповзають і падають з коней, а один перелякано кинувся в хащі. Куліш не збиваючи хід летить на тих двох які залишились.... Він зараз бачить тільки їх, це вороги нашого народу, їх треба вбити! Гриць пускає коня без повода, тільки де треба притислає коліном, в правій “Домха” в лівій, розвернута другим боком фузія. Поляки явно були перелякані, з п’яти залишилось двоє. Один з них стріляє і ліва Грицева рука випускає рушницю, а права розсікає, того що стріляв, майже до половини. Аж тепер він відчув що болить рука і в ній вже не має рушниці. Другий, хотів також використати пістоль, та було вже пізно... Якраз коли полячок вихватив його із-за поясу, блиснула шаблюка і рука впала на землю разом з пістолем.
- Ану перехрестись! - Процідив крізь зуби Куліш.
Поляк блідий як смерть, обмахнув себе христом, двома пальцями лівої руки.
- Лях?! Живи, я думав своя собака!
Аж тепер він побачив не живу свою руку і кров яка скапувала на лівий чобіт, а з чобота на св’яту землю. Свою шаблю забив в піхву, і знову до поляка.
- Рушницю мені,шаблю на землю і бігом до своїх. Бігом!
Безрукий поляк поскакав в бік броду, Гриць зачепив рушницю за сідло,перетягнув поранену руку нагайкою, направився до своїх.
Самі страшні злочинці на війні, це зрадники і боягузи. Зрадник страшний тим, що ніхто не знає що це ворог, з ним їсиш, спиш, йдеш в розвідку і, від кого чекаєш підтримки, допомоги, получаєш ніж в спину. Боягуз, це таке саме пусте сотворіння, що ніколи в житті відкрито не вдарить, не вистрілить в людину, а особливо сильну і рішучу. Та коли їм попадається хтось виснажений, слабкий або поранений, або є можливість стрельнути з засади, а чи познущатись над полоненим, або коли їх п’ять проти одного .... Ось коли ця сволота себе проявляє! ...От і зараз, вистріл, ...поштовх ...і гостра біль по всій спині. Гриць повернувся разом з конем, з кущів помахав гвинтівкою той, що першим заховався там з переляку. Помахав ...і знову втік , боронь Боже від таких нелюдів!
Права рука, як могла, стискала шаблю, коліна дали знати коню “Пішли.”
- Неси мене Орлику, та нероби крутих поворотів, вези десь туди, аби ляхи мене не знайшли.
Бо соромно дідові голому на кіл сідати. Чув я братику ще сьогодні в ранці, ...коли “Домаха” в воду булькнула, що дожене мене та, що ніяк догнати не могла. Швидше братіку, швидше, а я тебе обніму на прощання, ти коли був маленьким, я ж з тобою в сіні спав на хуторі в Батька Сагайдачного. Ти був маленький, я молодий, а Батько хворий, так і не вичухався від Хотина... ...Бери “гаття”, он на ті лози, там за ними ліс, а там ...куди хочеш ....тільки дальше від не добрих людей.
Руки навколо (Братової) шиї обвились і сціпились в замок, а Орлик старався не робити різких заворотів та не потрібних скоків - перескоків. Прошуміли лози, почався млодий ліс, дорога пішла під гору.
- Стань Брате, почуємо як там брачики наші, чи відірвались від врагів.
Десь там, куди пішли наші, почув два поодинокі вистріли, та тут на Шурі постріл ...і тиша. Куліш поклав руку коневі за правим вухом і легенько натиснув, Орлик став на коліна а потім і взагалі приліг до землі, навіть голову положив і витягнув шию.Гриць ледве зсунувся з коня.
- Ну що Брате, будемо прощатись, а довго це робити не варто. Біжи, живи, тільки туди, за нашими біжи Орлику, до Петра, до Гуні.
Гриць скинув своїх дві сумки, відчепив “Домаху” разом з широченним ременем, пістоль забив в сумку, рушницю, шаблю, сумки, все зачепив за сідло. Все Брате, біжи, бачиш що я на тебе начіпляв?! Ось це все моє багатсво, Петрові передасиш. Ще раз обняв і поцілував коня.
- Біжи Брате! Якщо шукати будуть, приведи їх сюди. Прощай! - щось шепнув коневі на вушко, хлопнув по крупу.
- Скачи Орлику!
Вірний коник, напевно щоб не розплакатись, не оглядаючись побіг в той бік, куди його направив господар. Куліш, не міняючи пози, витягнув із-за пояса козацький ніж.
- Прощай життя! Прощайте брати по зброї. Прощай ненько - земле наша, прощай і прости що я вмираю, а тебе залишаю в кайданах. Он Петрові свою “Домаху” залишив, а такі як він обов’язково з тебе кайдани знімуть. І Ти прости мене Боже, Ти ж бачиш, що гріха я не роблю, просто спасаю душу від наруги.
Свій гострий ніж, козак приклав нижче вуха, за яке завжди закручував оселедця.... Один ледь замітний рух ....і по козацькі шиї тече гаряча людська кров, а ніж летить, десь далеко в ліс.
“ Все! Тепер мені нічого тривожитись, приходьте беріть, я вже не ваш.” Він дивився на високе небо і згадував, як маленьким сидів голодний біля жидівської сінаґоґи, а в небі летіли журавлі, а чи дикі гуси.... Вже тоді хлопчина просився в небо... Журавлі з собою не взяли, та привернли до дитини добру людину, козака, що дав йому ім’я Гриць, а потім і козацьке прізвисько Куліш, ...забрав з собою і ...безрідний сирота, від тоді, мав велику родину.
В небі пролітали громадні птахи, за ними маленькі пташечки, ...потім метелики, потім напевно джмелі.... А очі продовжували дивитися в небо, кудись туди, далеко-далеко,ніби вибирали дорогу, або хоч вузеньку стежку, для свої грішної душі.
Взято з
https://www.facebook.com/groups/1826612 ... p_activity