Уныние - великий грех.

Спонсор форума
Изображение

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 21 сен 2018, 18:42

Оля з радістю допомагала бабусі.

Изображение
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 21 сен 2018, 18:43

Даруйте людям радість.

Изображение
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 21 сен 2018, 18:44

А вона кусається?
- Ні, ковтає відразу.

Изображение
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 30 сен 2018, 21:19

Изображение

МІСЬКО

Місько ніколи не був простим котом.
І хоча, господиня і називала його нахабною скотинякою, він такою себе не відчував.
А навпаки був королем, імператором, бароном, але тільки не звичайним котом.
Бо звичайні коти не сплять на м'яких перинах і не драпають шкіряні дивани, не отримавши при цьому, " лагідного" підсрачника; не хапають гострими пазурами господиню за ноги вимагаючи філе чорної буйволиці.
Тим більше не їдять на столі повернувшися волохатою дупою на схід, а Місько це все робив і, при цьоиу, його котяча совість спала глибоким та солодким сном.
Крім Міська, в квартирі, точніше в великому акваріумі, жив карась Нептун.
До морськог Бога йому було - йой, як далекооо, але він з гордістю носив таке поважне ім'я.
Місько його ніколи не чіпав...
Та й навіщо?
В хаті було стільки всього смачного - вареного, смаженого та пареного, що тільки писок відкривай та встигай жувати!
Не було необхідності мочити ніжні лапоньки в холодній водиці.
Але скільки не в'ється ниточка всерівно знайдеться її кінець.
Кінцем Міськової ниточки став Стефко - високий та широкоплечий хлопака.
В один чудовий день, він з рочервонілою господинею, зайшов до квартири з двума валізами і гордо гримнув ними в коридорі.
Потім відкрив дверцята в шафі і, не довго думаючи, позакидав туди свої речі.
Такої зухвалості Місько не потерпів.
Вичекавши хвилин з десять, він зручно вмостився на мештах 49 розміру, прийняв позу лотоса і відкрив свої чакри.
За, що був нещадно луплений, годиною пізніше.
Нові мешти полетіли в сміттєвий мішок і, трохи бракувало, щоб туди полетів і Місько, але господиня заверещала і пообіцяла відправити туди і Стефка.
Кота вийняли з мішка, вимили його нахабну руду пику, поцілували і відправили зализувати душевні рани на диван.
З тих пір почалася холодна війна...
При господині Ксені, обидві сторони, ще себе стримували і зневажлиао блимали зеленими очима один на одного.
Але, як тільки Ксеня виходила з квартири починався бій: Стефкові робочі папери жорстоко рвали пазурами, гострі міськові зуби гнівно гризли дроти від комп'ютера і, в двадцять третіх по рахунку мештах, відкривалися проливні чакри.
Стефко вхопившися за лису голову кричав і обіцяв котові швидку та болючу смерть, кидав в нього тапками і вимахував широким шкіряним ремнем.У відповідь Місько зневажливо шипів та плювався з високих карнизів.
Потім перед приходом Ксені все прибиралося і збиралося до наглядного виду.
Ворожі сторони стискали білі зуби і дотримувалися нейтралітету.
Місько сподівався всією своєю котячою натурою, що Стефко, в один прекрасний день, забереться до чортової матері і все буде, як раніше.
Але в один такий прекрасний день, Ксеня принесла додому шлюбну сукню, і гордо оголосила, що через місяць стане пані Палайхатою.
Кохана мамця, подруги та сестри радісно загомоніли, а в Міська потекли гіркі сльози по білих вусах.
Потім господиня пішла примірювала сукню та раптом заголосила,як на пожар.
Першим до неї влетів Місько: Ксеня стояла серед кімнати одягнена в рощібнену сукню.
Сукня, не витримавши натиску її жіночих чар, не защібалася на дупі.
Проливши літри сліз була оголошена жорстока дієта!
Для всіх!
Мамця з подругами та сестрами винесли з дому все, що можна було б прожувати.
Залишилися тільки зелені ябка та помаранчева морква.
Настали скрутні і голодні часи для Стефка і Міська: їсти хотілося постійно і страшенно; ані горохом, ані морквою, ані прісною барабрлею неможливо було вгамувати голод.
Худла котяча пика і дупа; худла пика в господаряі його живіт.
Не худли, тільки, Ксенені сідниці.
І через те зникла з раціону і бараболя.
Стефко і Місько вже більш не лупилися - не вистачало сил гасати одне за одним.
Кіт з розпачу зробився веганом і з'їв всі геранії на підвіконнику та згриз гілочки засохшої верби.
Все то продовжувалося поки...

Вночі Стефко прокинувся від страшенного шуму на кухні: щось бахнуло, бумкнуло, впало і коротко м'явкнуло.
Тихо, щоб не розбудити Ксеню, він встав з ліжка і тихенько пішов на кухню.
На невеличкому столі біля холодильника сидів Місько.
З мертвим Нептуном в зубах.
На підлозі валялися шматки розбитого акваріума та блищали калабані води.
Кіт дивився на господаря благальними очима.
Стефко тихенько матюкнувся, знайшов десь пательню і коротко мовив:" Котеняко, рибу будемо їсти разом!"
Через дві хвилини Нептун шкварчав на гарячій пательні з шматочками моркви і помідор.
Кіт з господарем жадібно облизувалися та чекали поки приготується рибина.
Нептуна поділили порівну і з'їли разом з хвостом і кістками, а пательню дружно вилизали.
Потім ще довго, до пізньої години, проговорили на кухні про нелегку чоловічу долю.
Ранком Стефко бахнув кулаком по столі, вилив соєве молоко, дав карточку банкомату Ксені і поставив ультиматум!
а) Ксеня викидає весільну сукню, купує іншу, яка підходить їй по розміру.
б) заповнює холодильник натуральним молоком, сметаною, м'ясом та салом, купує сто кіль ковбаси та сиру, цукерок та шоколаду!
І тільки тоді, він Стецько, повертається додому!
Ксеня попробувала щось сказати, але наречений стукнув сильніше кулаком і вона замовчала.
Потім взяв велику спортивну сумку і засунув в середину Міська.
"Ооооооо, стій! Куди Міська несеш!"- закричала Ксеня: " Не дам кота в образу!"
"Та хто ж його буде ображати!" - спокійно відповів коханий чешучи кота за вухом:" Ми їдемо до мами на вареники з сметаною ! Коли закінчиш, то подзвони і вернемся додому!"

Легківка летіла по ранковій дорозі, немов на крилах.
За кермом, веселий Стефко, наспівував кумедні пісні Дзідзя, а з заднього сидіння, в весь голос, йому підспівував Місько.

А. Бенько
4 липня 2017, Салерно.
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 01 окт 2018, 10:30

Любов Бурак
19 год

БОРЩ
Я знаю, що під цим постом з`явиться, закоханий в Уляну Cупрун, месьє Альохін з ножем і виделкою і - мені кришка. Але...То дрібниці. Важливіше те, що під кришкою.
Уляна не права! Я розумію: пластунська біг-мак-юність на далекій Американщині, дабл-хрен-зна-як- меню, чікен-нагетс-фіш-фреш, кола-пепсі-фанта і все таке, після чого - "Нафтуся" тричі на день і строга дієта. Але замахнутись міністерським скальпелем на перші страви - то вже занадто. Я б зрозуміла, якби заборонили окрошку і солянку, плюс наклали табу на саме слово "щі". Але хитати підвалини українського борщу... Борщ - то святе. Борщ - то складова державності. Його рецепт потрібно викарбувати в золоті , зберігати в сейфі Нацбанку і класти поряд з Пересопницьким Євангелієм, коли Президент України складає обітницю. Борщ - не їжа. Борщ - ліки. Та сама панацея, про яку мріють усі хворі і якої бояться лікарі. Борщ – це еліксир молодості, який шукають мачо і кокетки.

Колись давно моя бабця Сянька, коли їхала до Вільнюса, до тьоті Іри на День народження і закупи дефіцитів, а нас із Питровною лишала на діда, казала:
- Михалку, гляди! Щоб було на обід рідке! Бо, як приїду і застану Гамно з язвою, то цюрлика відріжу!
- А що я їй рідкого зварити маю? - питав дідо.
- Як то що? - брала бабця руки в боки. - Ти що, обревку ти прицюцькуватий, борщу дитині не звариш?
- Зварю, - запевняв її дідо. – Я ж не мишиґін якийсь. Он якраз і півень-переліток криває на лапу.
- Ти – мишиґін! – казала бабця. – Заріжеш півня, я тобі точно цюрлика відпанахаю. Будеш по бабах порожняком кривати.
І, підхопивши клумаки з гостинцями для тьоті Іри, йшла з хати.
- От халепа! – казав дідо. – І що його робити?
- Варити борщ! – облизувались ми з Питровною. – Рідке корисне для здоров`я.
Взагалі-то, дід Михалко був щиро переконаний, що, коли в хаті є хліб, сало, дрібка солі та зелені часник і цибулька, то з рідкого найкраще для здоров`я – то самогонка. В чому з ним дуже солідарний був дід Фанасько, який приходив, щойно за бабцею зачинялись двері автобуса.
Але ми з Питровною теж були не ликом шиті, і, поки діди випивали по три рапатих за тимчасове звільнення діда Михалка від диктатури матріархату, ретельно годували курей, яких бабця називала «чорна сотня», хлібом і вчорашньою гречаною кашею.
- От хитре Гамно! – казав дідо, коли не знаходив хліба під рушником на кухні, щоб закусити четверту рапату чарку, а ми з Питровною ретельно мили від каші каструлю пучками кропиви в гарячій воді.
- Ти тіки тако не роби, як я вмру, - говорив дідо. – Бо на похороні люди мають по чотири рапатих випити. Щоб душа не повіялась під штрири вітри, а в небо потупцяла, як положено їй.
- Не буду, - чемно обіцяла я.
- Я не дам! – казала Питровна. – Але ви, діду, перед тим як вмерти, борщу зваріть нам, добре?
- Баба зварить, - відмахувався дідо.
- Бабця так не вміє, - заперечувала я. – В неї борщ рідкий, без квасольки і сметани мало.
- І без м`яса, - підтакувала мені Питровна.
- Ги! – посміхався дідо. – Чуєш, Фанаську? Навіть діти кажуть, що мазури на борщі не знаються.
- То чого брав мазурку? – пихтів люлькою дід Фанасько. – Тра було на волинячці женитись.
- Мусів, - зітхав дідо. – Щоб тобі не дісталась. Файна була і робітна. Ти б їй життя пересрав.
- Ага, куме! То був би я їй пересрав, а так вона тобі. Я тепер собі козакую, а ти з Гамном возишся. І баба твоя борщу не годна зварити.
- Зате я годен! – відказував дідо.
- Козацького! Козацького хочемо! – стрибали ми з Питровною дідові на шию.
- Буде! Буде вам козацький борщ!
Дід Михалко гойдав нас на плечах і гладив по головах своїми величезними ковальськими долонями.
- Тьху! – чвіркав дід Фанасько. – Замість по сто грам пальнути, поки баби нема, ти з Гамном цяцькаєшся. Вжар йому яйце на шкварці – та й по всьому.
- Сказано борщ – значить борщ! – відповідав дідо. – До борщу нам треба що?
- Бурячки, морквичку, квасольку, капусточку, перчика такого і гострого, - перелічувала Питровна складники.
- Цибульку, часничок, картопельку, петрушку, помідорчика, - додавала я. – А ще на засмажку – козацький соус.
- То чого ви ще тут? – посміхався дідо.
Ми з Питровною хапали відра і бігли на город. Так і приносили дідові то все вперемішку у відрах. Дідо сварив нас нечупарами безрукими, ковіньками малахольними, чипирадлами степовими, офермами недоробленими… Засранками – одним словом.
Викручував корбою криничною кілька відер води і заставляв перемивати городину до чистого.
- Бо земля на зубах має скрипіти тілько в москаля. Через то, що він ніяк її нахапатись не може, все йому мало.
Поки ми перемивали і чистили городину, дідо замішував опару на хліб і пампушки. Я не раз бачила як він це робить, але завжди воно мені здавалось якимсь таїнством, священнодійством, чимось величним і незбагненним. Біле борошно сіялось із сита на чорну дідову долоню. Пошрамовану, порубцьовану, з мозоляками і артритом у пальцях. А потім дідо одною рукою вимішував опару, а другою вливав молоко. І воно теж таке біле текло струмками по зморшках. А тоді лилась олія. Золота, тягуча. Така, наче сонце з пляшки у тісто переливають. І мені все здавалось, що ось зараз дідо вийме руку з діжі, а вона помолоділа в нього. А як терне рукавом у борошні по обличчі, то і сам молодим стане і гарним. Таким, як на фото у ванькирі, де вони з бабцею щойно по весіллі. А з ними дружки і бояри весільні, і дід Фанасько, молодий, статний, у вишиванці та капелюсі. І з одним вусом напомадженим, підкрученим, а другим обвислим.
- То йому корова була обидва зализала добре, - сміявся дідо, - але один втримався, а другий в чарку впав і розмок.
Дід Михалко накривав діжу з тістом полотняним рушником, споліскував руки і виходив на ганок подиміти.
- От скажіть мені: що найважливіше і найкорисніше в борщі? – питався у нас.
- Бурячок, - казала Питровна.
- Чорта з два! – Пускав дід Михалко кільце диму. – Наїсишся ти тим бурячком, ага! Тільки червоним в штани напудиш.
- Пампушки, - впевнено казала я.
- Пампушки – то лєгумін, - відповідав дідо. – А в борщі що?
- Капустка, - стрибала на одній нозі Питровна.
- Капустка – в кендюху пустка, - резюмував дідо. – В борщі, щоб ви знали, найважливіше – то вітаміни!
- А що таке вітаміни? – питали ми.
- Вітаміни – то те, що оно за курми криває, бачите?
- То ж півень, діду! І він зовсім не криває.
- А ти добре подивись. Бачиш? А, якщо отак голову нахилити і подивитися скоса? Криває, ще й крило тягне. І хвіст опустив, бо чує, що не жити йому довго. Бачиш?
- Бачу, - казала я. – Криває на обидві лапи.
- І крило, як у збитого літака відвалюється, - додавала Питровна.
- От, - задоволено посміхався дідо. – Півень, діти – то найперші вітаміни в борщі! Так що: ви палите п`єца, а я півнем займуся.
- Діду, - схвильовано казала я, - але ж за півня вам бабця цюрлика відріже.
- І будете порожняком по бабах лазити, - додавала Питровна.
- Кахи-кхи! – закашлювався дідо від диму і сміху. – Не відріже. Баба в нас не дурна. Якщо я порожняком по бабах піду, то їй доведеться по хлопах милостиню просити.
- І чого ти вчиш дітисьок? – обурювався дід Фанасько.
- Як то чого вчу? Борщ варити!
Ми з Питровною приносили з-під клуні до п`єца в`язанки дров. Дід Михалко завжди робив усе на совість і, щоб зручно. Люди просто складали порубані дрова у стоси, а дідо робив невеличкі в`язанки. Крутив із соломи перевесла і ними обмотував полінця. Зручно: приніс за ґудза, розмотав собі коло п`єца, дрова поклав, солома – на розпал, сірником чиркнув, кілька хвилин - і вже вогонь вилизує довгими червоними язиками черінь.
Поки ми то робили, поки милувались вогнем і слухали як тріскотять запалені поліна, дідо вже приносив баняка з порізаним півнем.
Розгортав коцюбою перегорілі головешки і запихав баняка до п`єцу.
- Вітаміни варяться дві години, - казав. – А тим часом…
Все чистилось, різалось, складалось у макітри і миски, окремо на плиті шкварчала сковорідка, на якій смажились молодий часник, цибуля, морква і склянка чорної смородини. Посолені і поперчені. Це була начинка для пампушок. Дідо робив їх маленькими і продовгуватими, викладав на деко, змащував яйцем, давав тістові підійти і, вийнявши з п`єцу баняка з півнем, вигортав звідти жар і ставив пектись разом з ринками з хлібом.
А борщ доробляв на плиті. Бабця буряк на борщ відварювала завжди напередодні. Дідо вважав то мазурськими вибадами і робив усе «по- козацьки». Виймав з баняка півня, ділив його на «вітаміни» і кістки для Рябка. Викладав м`ясо назад у бульйон, засипав туди квасольку, проварював її, додавав картоплю, кришив капусту.
- Квасоля в борщі вкрай потрібна, - розповідав дідо.
- А навіщо?
- По-перше смачно, а по-друге: квасоля – то музика борщу. І то є добре. Бо в людини ж як? Все життя – музика. Або кишки марша грають, або дупа. Коли кишки – то зле. А, як дупа грає – то свято. Значить, що людина не голодна і здорова.
- А картопля?
- А картопля – то для ситості борщу. Без картоплі борщ – то що? Капустина за капустиною ганяється з бадилиною. А з картоплею борщ – то страва.
- А морква, цибуля, часник? – питались ми.
- Морква на шлунок помічна, а цибуля і часник – то від всіх болячок горла, носа, легенів. Перчик для підшлункової добре і для кісток. А гострий перчик – то, щоб хробаки в пузі не завелись. Капуста від голови, від селезінки і для нирок корисна.
- Діду!!! – кричала Питровна. – Там слимачок у капусті!
- В капусті слимаків не буває! – дражнився дід Михалко.
- А що це тоді таке?
- То шкварка, - сміявся дідо.
Але акуратно вибирав на лезо ножа слимачка і ніс його надвір.
А я стояла коло плити і дерев`яною кописткою помішувала засмажку з цибулі та моркви. Дідо тер на велику терку буряк, різав солодкий перець і додавав його в засмажку.
- Ой, лишенько! – бідкався він. – А про справжній секретний соус ми забули! Забули про найнеобхідніше!
Я притьмом тицяла йому в руки копистку, хапала кварту і ми з Питровною бігли в сад за порічками.
Секретна дідова заправка до борщу складалась із сала, перетертого з часником, гострим перцем, кропом, базиліком, помідором і порічками. Він її вливав до готової засмажки з буряками, тримав трішки на вогні, поки покипить і виливав у баняк. Солив, розмішував, знімав з вогню і відставляв убік.
- Діду, а навіщо в борщі порічки?
- Щоб були рум`яні щічки!
А сам тим часом виймав з п`єца пампушки і хліб, а на їхнє місце засовував рогачем баняк із борщем.
- Щоб умлів, - казав майже пошепки.
- Та поки він умліє, то я з голоду помру, - облизувався дід Фанасько.
- Не встигнеш, куме, - відповідав дідо. – Сходи-но в льох по сметану.
Дід Фанасько брав свічку і спускався до льоху. Повертався звідти з глечиком сметани і слоїком самогонки.
- Е, ні! – казав дідо. – Ту самогонку неси назад.
- А то чого?
- Бачиш, куме? Вона під залізною кришкою. То дуже гарна горілка і вона, як гарна дівка, має стояти незаймана до осені.
- А ти що будеш восени когось женити? – дивувався дід Фанасько.
- Женити не буду, але буду гнати нову. Ось тоді ту і займемо.
- А зараз що? Купляти?
- Зараз – борщ.
- Борщ без рапатої, як вітер по кишках: що їв, що музику слухав. Так і скажи: мазурки своєї боїшся? Давай ми не всю вип`єм, а лише трохи. Дірку в кришці проб`ємо, вцідимо собі, а бабі скажемо, що то не ми, а щурі кришку прогризли.
- Щурі? – дідо задумався. – Дурний тебе піп хрестив! Як щурі можуть самогонку зі слоїка випити?
- Як? Як?! Кришку прогризли, зверху посідали, хвости в слоїк запихають, в самогонці мочать, виймають і смокчуть.
- Не годиться! Неси назад, - наказав дідо. – Вип`ємо вишняку.
- І то діло, - погодився дід Фанасько. – Дякую, куме! Добре, що я з тою мазуркою не зв`язався, а тільки покумався. Постив би все життя, як боцюн в болоті. А так собі козакую.
Борщ пахкотів на всю хату. Дідо вклав у кожну миску по ложці сметани, притрусив петрушечкою і поставив на стіл полумисок зі ще теплими пампушками.
- Діду-у-у!!! – Питровна аж замуркотіла. – От чому більше немає таких, як ви? Щоб вміли такий борщ зварити? Я б за вас заміж вийшла!
- Виходь за мене, - засміявся дід Фанасько.
- За вас не вийду. Мама казала, що ви вже трьом бабам життя пропили, а я четвертою бути не хочу. Краще вже за спекулянта якогось.
- Ото правильно, - сказав дід Фанасько. – За спекулянтом і на роботу можна не ходити, і в золото одягатись, як принцеса. І кожен день тобі ковбаса варена і шоколадка буде. Навіть, шпроти і згущонка. Життя – калина-малина! Що хочеш – те купиш.
- Дурне життя, - гримнув дідо. – Любові не купиш, поваги теж і щастя за гроші не продається.
- А ти ким хочеш бути? – питає в мене дід Фанасько.
- Не знаю, - кажу. – Я вірші в газети і журнали писати хочу. І книжки.
- А заміж за принца?
- Не вийде. Останній принц на світі – то мій дід Михалко.
- Таки воно в тебе, Михалку, пришелепкувате. Не ображайся – кажу як є.
- Хто зна? – усміхається дідо. – Час покаже. А от візьме і напише.
- Про що?
- Не знаю. Може про те як ми борщ варили.
- Та й нащо воно?
- Може, й ні на що. А, може, щоб якась добра душа прочитала колись і дізналась, що я на цьому світі ще не останній дідо…
Згадалось таке…
А тут нам Мінбувайздоров оголошує: необов`язкова страва. Воно, звичайно, що з висоти біг-мак-чортішо-меню видніше. Але згадаймо: до чого призвело все необов`язкове. Наприклад: вивчення української мови, історії, культури.
Згадаймо ресторанні меню, де чорним по білому досі пишеться « Борщь руsкій».
А, найперше: подивіться на ваших бліденьких(будьмо чесними!) дітей і внуків. Вам їх не шкода? Бо, як на мене, борщ – то частина національної програми вакцинації. Необхідна її складова, принаймні.
Так що я за масові акції спротиву. Іду варити борщ. Справжній. Козацький. Я ж не остання бабця в світі…

Взято з

https://www.facebook.com/groups/6239105 ... p_activity
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Zahoder » 01 окт 2018, 12:58

Владимир 61 писал(а):Даруйте людям радість.

Изображение

Крутяк))) Вот бы нам такое))) Оч красиво :D :D :D
Zahoder
 
Сообщений: 18
Зарегистрирован: 25 мар 2018, 12:46



Re: Уныние - великий грех.

Сообщение Владимир 61 » 25 окт 2018, 20:28

Період 2 - гої Світової. *БРИТАВКА. .


ВЕСЕЛИЙ ПРОРОК,
Відцвіла акація, зацвіли липи, відійшли черешні, достигла грушка "Петрівка", та папірівки, пронесли по селі свою зелень "Зелені св'ята", а в самі палючі дні, Іван знову підлив живою водою папороть на Лисі горі, а за цим всім, прибігли Петро з Павлом і раптово зупинилися, загальмували перед самим Іллійою. ... Стоп!!! Прийшло перше осіннє св'ято.
В неділю в Гавриїла на подвір'ї, на тому самому місці, під старим саблуком, за столом сиділи гості і хазяї. Було чути підпилий голос Андрюші.
Вип'єм, вип'єм. вип'єм тут,
На тім світі не дадуть.
Та якщо там дадуть.
Вип'єм там і вип'єм тут!
А з другого боку підспівували Федот з Стьопою.
Ой летіли журавлі.
Тай сіли на мості.
Як би пили хазяї,
То би й пили гості!
"Іллі" випало в неділю, так шо веселилися не на шутку, сама старша за столом була Килина Павлова, тітонька дорога Андрюшіна. Гавриїл з Явдокією, на опрошки через Горошкову, пішли в Курінівку до шваґра Філата Ілліча, тому тут керувала молодь. Де коли із-за плоту виглядала стара Килина Павлиха(мама), вона любила слухати як гарно молоді співають, та ока не спускала з дітлахів.
Діти грались то на одному. то на другому подвір'ї, а фіртка яка з'єднувала ці подвір'я, не переставала скрипіти і хлопати. Керувала дітьми Ганька, дочка Килинина що мала вже років з 12-ть. Грались тут кроме своїх дітей ще й сусідські, Васька ( Марії Павлихи ) та Вася, Дарки Максимихи.
Ганіні хлопці грали як завжди в свою любиму гру. Вітя їздовий з батогом, Коля " примарь" з дерев'яним пістолетом, що теліпався на мотузку як мавзер в моряка з легендарного крейсера Аврора. Вітя з двома Василями, старались запрягти коня в бричку( хотіли добрій сучці Лисці привязати старе відро). Повненький, кругленький Коля, вгодований бабкою Явдокією, надувся і зі всьої сили стукнув мавзером по заржавілому відрі. Лиска налякалась, різко повернулась до дітей, гаркнула і драла. Відро також бігло за нею метрів з 20-ть. Не задоволені діти сердито дивились на "примаря", а Васька Маріїн кричав.
- Примар дурний! Жиґний буґсук - і почалась серед дітей сварка.
Вітя захищав брата, а Василько, на якого напала ікавка, в цей час кликав сучку.
- Лис-і-ка, Лис-і-ка, Лис - іі -ка! - а Вітя його перекривляв.
- Лис..., лис, сам ти лис рижий.
Ось так на Ільїї, на нашому кутку, появилось два нових прозвища, до Колі прилипло"Бурсук", яке потім перекинулось на всіх братів, а до Василя "Лис", що закріпилось тільки за ним, його можна було використовувати з іменем через Дефіс; Василь - Лис, до чого люди швидко привикли, що і роблять до тепер.
.
Веселий спів чувся не тільки в Гані з під саблука. В Олександра так само було багато гостей, родина зійшлась поздоровити його синочка з днем ангела, тому Стьопа після слів пісні " то би й пили гості", випив і почав проситися.
- Так дорогенькі мої, це я зараз випив за гостей, за хазяїв і ... і "на коня", ......більше ні-ні! Нам ше треба до Гилька зайти, - він піднявся з-за столу, підхопив під руку Синичку, обняв Ганю, щось крикнув дітям, помахав рукою від фіртки і пара заховалась за парканом.
Владимир 61
 
Сообщений: 5018
Зарегистрирован: 05 янв 2017, 18:16

Пред.След.

Вернуться в Барахолка

Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 5

cron