Гилько прибіг до заставків видерся на один із слупів, що на них тримаються заставкові барани, підняв руку і об'явив.
- Дорогі односельці! Маєте ще дві-три годиини щоб змити всі свої гріхи, тому всі разом, як то кажуть "ХОРОМ" не гаючи часу, окуніться в "оні" води Іордану! ...А я далі.... - Далі скочив із слупка і до примарії, тут він збавив хід, йшов спокійно і на ґанку побачив дядька Назара, шо сидів сонний на лавочці.
- Дядьку - покликав не голосно.
Дядько почув, піднявся і вийшов за фіртку до Ільї.
- Шо таке? Я ж казав шо не прийду, діжурство маю, - сонно позіхав поліцай.
- Та я не за цим прийшов.... ...Ви своїм румунам скажіть, нехай підуть в ставок пархи змиють, бо завтра можна буде митись тільки в кориті. Сьогодні не їхнє - моє право! Право... у воду попісяти. ...Та й ви дядьку, найдіт минутку....гріхи змийте! Не мішало б!
Ілья ішов далі і думав; "Цему шось так поможе, як мертвому кадило! Дивиця як баран на нові ворота і вухами хлопає".
Вже на городах, біля Вербляновичової кладки, побачив Параску, ця старша дівка мала шо змивати, шо від наших, шо від не наших. Вона зараз сиділа по пояс у воді і намилювала руки та по під руками собачим милом.
- А це чого лиш по пояс, Параско? - стара дєва занурилась по самий писок - ... ага, от тепер я бачу шо тебе і вище пояса цюлюють, ... а то зразу подумав шо низ гріхів більше має.
Параска обізвала Гилька "дурний віхор" і він далі полетів стежкою по при воду.
У Кифора Подольського від хати до кладки над ставом, була не стежка а битий шлях, він із своїми синами Федькою і Тимохою, топтали її від ранкової зорі до вечірньої, правда якщо мали на це час. От і зараз на кладці яка з на метрів 5-ть вилітала в ставок над водою, вони були всі в трьох. Малий Тіма майже голий,Федя парубчак, в домотканих штанах зафарбованих бузиною і вбраний по св'ятковому Кифір. Кифір чоловік не поганий, правда мав дві вади, перша по здоров'ю, друга по манері, характеру чи привичці, як хочте так і розумійте.
По здоров'ю? Колись на валці лісу, не вдачно впало дерево, впало йому на ногу. Нога зрослась та не правильно, храмає чоловік до тепер. По манєрі? Коли щось розказував, де треба і не треба вживав слово "мать", просте слово мать, стало словом - паразитом. Ну от нариклад так.
"Федя мій "мать" хлопець не плохий, ... всьо дома роби. Тата, маму слухає,...та буває "мать" впертий, захотів "мать"цика ... от дай йому "мать"цика. Просив я його, "мать" кладем гроші до купки, купимо "мать" коровку! Нє, він найшов десь в Лугах цего "мать" цика (мотопед) якогось старого , "мать" три дні справляє, пів часа їде. І виходи "мать" так, шо один до ліса. другий "мать" до біса! Я корову, він "мать"цика. Я січкарню, а він "мать"часті. Я "мать" сіна, а він "мать"бензіна!"
От через це слово його так і називали: "Пішов мать додому. Погнав мать крову. Мав би "мать" зараз прийти."
Зараз Гилько замітив що Кифір прийшов від когось "мать" з гостів, ним "мать" аж трохи похитувало.Зараз він стояв на самому краю на куточку кладки нагнутий, з вудочкою в руці, яку витягнув на всю довжину (щоб дальше закинути гачок з поплавком), похитуючись на вітрі. уважно дивився на поплавок. Гилько якусь хвилину з азартом рибалки стежив за тим що коїться на кладці. В лівій руці Кифір тримав вудочку, а праву різко підняв догори(команда тиша), поплавок два рази смикнувся, ліг на воду. а потім різко пропав. Кифір смикнув вудилище яке вигнулось як поганий лук і над водою показалась рибина.
Підпилий Кифір зарепетував.
- Фе.."мать!" "Мать", "мать"-карась! - Кифір хотів повернутись до своїх синів. крутнувся на ліві нозі, .... а права пішла по за кладку...
- Мать, кара...сь, - це закінчення "сь" булькнуло в "оні води Іордану" разом з Кифором, Вода в кінці кладки сягала йому майже до шиї.
- Фе...Федя! Тримай вудку, там є той, як його "мать-карась!"
Федя схватив вудилище і в натяжку по при кладку витяг рибку на самий берег, а Кифір на берег вийшов також по при кладку тільки з другого боку. З чуприни, з сорочки , штанів і рукавів стікала вода, та Кифір зразу цього не бачив, він гладив мокрим рукавом Федю по голові.
- Молодчина ти в мене синку! Таке удвох ми сила...і..мать-карась наш... - аж тепер він подивився на себе.
- Казала баба чоботи й штани зняти....а зараз буде... "мать" пилюля!
Цю історію розказав Гилько вже в себе на подвір'ї всім кому прийшлось так довго його чекати. Слухали, сміялись і з цього дня Мать-Кифір, для всіх став Мать-Карасем.
В воєнні роки, за столом не було так аж дуже догодно та ситно, зато дружньо та через сльозу весело, за столом молодь забувала за війну. Разом з бритавськими хлопцями сидів румун Лучано. він після одної бійки(льодове побоїще) зробився своїм хлопцем і тягнувся чомусь більше до наших як до румунів. Гострі на язик Олександрові хлопці всерівно, не зло, не ядовито, підсмішкувались над вайлуватим Лучаном і грозились оженити його на шустрі та спритні Галатеї, на яку румун боявся очі підняти.
Вийшли з-за столу, більшість хлопців закурили тютюн-самосадик, а Лучано всіх вгощав "sigareti Doina" яких стало на півтори разу.
Хлопці прощались з привітним дядьком Олександром наче з своїм товаришем, а з тіткою Килиною (Гилькова мама) підчеркнуто ввічливо, а вона. завжди надута, майже їм не відповідала.
Ватага вийшла на дорогу, розтяглась шеренгою від паркана до паркана, позакидали руки один одному на плечі і загарланили модну на той час пісню. Пісня зародилася на Далекому Сході. в останні дні громадянської війни, в полум'ї партизанських боїв. Народжену під Волочаєвськом і Спаськом пісню співав ввесь обдурений трудовий народ з уст в уста з берегів Амуру, вона долетіла сюди до Дніпра, Дністра і Бугу, а її гарні слова і мотив під марш, продовжували дурити народ, який співав і вірив у кожне брехливе "русское слово!"
...партизанские отряды занимают города!
Проходили по при Чорного. Прокіп сидів, в селянські одежі, коло воріт на лавці з сином Іваном. Хлопці п'яно і не дружелюбно віталися з ним, хтось навіть гикнув "Zi Gail". Поліцай вловив момент коли Стьопа, що з Сєньою йшли по заду, подивився в його бік, дав знак, мол підійди. Степан більше за всіх хлопців знав, як не офіційно Прокіп працює на партизанів, а вірніше на село, для його відносного спокою.
- Добрий день дядьку! Шо хотіли?
Чорний, тихо, щоб не чули решта хлопців.
- Придивись сьогодні за ними, щоб чогось не вчудили, п'яні всі. Думаю шо чудити краще тверезим. Зрозумів?
- Зрозумів, я трохи їх розсортую; один п'яний , один тверезий, і по двох додому на сіно. Від Сандіка спустились в низ до бані, не п'ющий Гилько після випитої штрафної, окосів до ручки, з центру ширенги він рвався з рук Майбороди і Лучана і кричав на всю Горанку і Козіків яр.
- Всьо починаю сцяти з Марценюкової криниці! Від сьогодні ні купатись ні, навіть пити вводу забороняю. Горілку пийте!!-Хлопці почули про горілку і загарланили знову.
Пили Горілку, пили налівку,
Щей мед будем питьь.
А хто з нас братья, буде сміяться,
Того будем бить!
А далі по греблі до мосту. На греблі пісня різко помінялась на іншу.
В кінці греблі, шумлять верби
На мості дітей вже майже не було. Купались тільки дорослі парубки, та чоловіки. Не далеко під вербами сиділи дівчата, які також хотіли змити свої гріхи, але чекали поки настане ніч і дась їм дозвіл.
А Гилько кричав на пів села.
- Ану бігом, хто ще не змив свої гріхи, мерщій у воду, - він скинув сорочку, запутався в штанах і мало що не впав з "бика" у воду. - Мать стоп! Не падати,...Бо получиться "мать-карась,"
В цей момент Стьопа жестом дав команду хлопцям. П'яна ватага підхопила Гилька за руки, за ноги і майже з середини мосту махнула ним три рази. ....Високо через заставки полетів іменинник, в повітрі Ілья викручував руками і ногами як на "лісапеті" і пірнув у воду точно в самім центрі трикутника, який весною стримував кригу і захищав заставки від холодної, гострої криги.
Взято з
https://www.facebook.com/groups/1826612 ... &ref=notif