Люба Школа з Lyubov Shkola.
Вчора о 10:52
Хліб: традиції приготування в давнину.
Калач приїсться, а хліб ніколи.
Загальновідомо,що хліб ми сприймаємо як один з найпростіших виробів і він присутній в нашому раціоні кожного дня. І, зазвичай, його приготування ми довіряємо спеціалізованому виробництву. Проте так було не завжди, в кожній родині готували хліб турботливі руки на всю сім’ю, сам процес був надзвичайно важливим, змістовним, а готовий продукт — здоровою їжею, яка наповнює силою та енергією.
Згідно з словником, хліб (зменшено-пестливі -хлібець, хлібчик) — харчовий продукт, що випікається з борошна або зернова культура; хліб-сіль — загальна назва харчів, їжа, вживається як ознака достатку та гостинності.
З давніх-давен наш народ пече хліб та ставиться до нього з особливою повагою. Вчинений, пухкий, як щоденний, зазвичай житній, так і обрядовий хліб, часто пшеничний, вважався особливим, культовим, а процес виготовлення та випікання — ритуальним, сповненим таємничої магії, закріпленій емпіричним досвідом пращурів. Цей продукт супроводжував людину протягом усього життя, через нього встановлювався невидимий зв’язок з Всесвітом, він був присутній при народженні, на посвятах, сватаннях, весіллях, уродинах, святах, з ним зустрічали гостей та проводжали в останній путь.
Хліб традиційно був великий — як зібраний урожай, круглий — як сонце, вишуканий та майстерно прикрашений коровай— як символ багатого та щасливого подружнього життя. В основі форми лежало коло, як найперше означення Сонця,звідси й різноманітні хлібні слова та назви: колосок, колобок, ко/а/лач, ка/о/лита.
Обрядовий хліб, такий як Великодній хліб, коровай, весняний хліб у формі пташок — це були справжні витвори мистецтва, які мали не стільки харчове, скільки ритуальне призначення.
Важко уявити традиційну етнічну слов’янську хату без хліба-солі на вишитому рушнику. Неймовірно широке поширення легенд, прислів’їв та приказок вкоренилися в нашому щоденному житті і передаються з покоління в покоління. Крихти віддавали домашнім тваринам, худобі, кидали в воду, спалювали або ставили на видному місці для птахів — щоб ті донесли їх у вирій. Нарізували буханку тільки до себе, з одного боку, впавший шматочок цілували, якщо дві хлібини зрослися в печі, то їх розламували над головою в дитини, що не може розговоритися, перевернутий в печі хліб віщував нещастя, якщо під спеченим хлібом мокро — чекали дощу, вимішувати тісто слід лиш в напрямку до себе, що родина була разом. Всім відома народна мудрість: “Хліб — усьому голова”, “Хліб та вода — козацька їда”, “Без хліба суха бесіда”. Хлібом не лишень благословляли, найстрашніші побажання - “Бог би тебе хлібом побив!” та “Щоб тобі довіку їсти хліб, спечений не маминими руками”.
Ще з дохристиянських часів дійшла до нас незмінна технологія випікання повсякденного та обрядового хліба. За звичаєм випічкою для потреб сім’ї займалися жінки. Тіста ні в якому випадку не могли торкатися люди, що обмивали покійних, гицелі, колії.
Випічка хліба — буденне заняття кожної української ґаздині, пекти можна було щодня, крім свят, п’ятниці та неділі, також в ці дні не можна сіяти борошно.
Особливе також ставлення до діжі, в якій замішували тісто — вона обов’язково жіночого роду (це рахували при покупці по клепках “діжа-діж” і останньою мала бути “діжа”), вимита ледь теплою водою та витерта гречаним сіном. З діжею пов’язували добробут родини, тому вона займала важливе місце в весільній церемонії:
«Обмін хлібами між родами молодого й молодої – це підстава договору. Він уже сам, властиво, рішає справу, все дальше – це церемонія. І тут, в церемоніях, хліб грає першу роль. Він не проста жертва богам – він свята річ, фетиш, бог («святий коровай»), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове подружжя. Весільний обряд у важких умовах переселенського життя зводився до того, що молоду пару обводили навколо діжі, на котрій був положений хліб. Обряд цей у великій весільній драмі, де вона розгортується вповні, сходить на другий план, а тим часом він, очевидно, був колись центральним актом» [4, 132]
Традиційний український хліб замішаний на розчині, часто хмелевій. Хлібини після розстоювання ставили по черзі в піч, першу після випікання символічно віддавали предкам, вважалося, що пара з неї досягає Нави, потойбіччя.
Хліб їдять окремо, а також він є неодмінним додатком до основних страв. Щоб споживати екологічний, натуральний хліб, а також щоб уникнути непотрібних хімічних додатків і відчути справжній смак традицій, варто спробувати спекти його власноруч — адже це дуже просто. Головне, що слід завжди пам’ятати — окрім надійного та перевіреного рецепту під час приготування та випікання слід мати гарний настрій та позитивні думки.
Ліля Тяжка для Etnocook
Взято з
https://www.facebook.com/groups/8273667 ... highlights