Запорожці.”
Ось так день за днем, і вже на слідуючу суботу, будемо Васю заміж віддавати. Аж таке ...весілля не робилось, щоб все село скликати... Причини було дві; Петро, тато Назарів - скупий, а Семен - вимушено економний. Він страх, як хотів, цього року ...”Олександра оженити на Килині Архипові, тому, що дівка (як казав Гапатій) “конькретна і сурйозна.” Головне шо придане солідне, ну багато, “...та не жени сина цього року, на другий - пізно, дівка перестигне, або за другого видадуть”.
Якби то не було, а весілля получилось гарне, і молода гарна і молодий красівий, і гостів було багато і батюшка Олекса (в монастирі вінчались) радий і запорожців на почесні було купа. Одним словом “по люцьки.” Вже коли вечором, у молодої посадили людей за столи, де на цетрі красувався великий коровай, прикрашений квіткою, а за столом по середині сидів молодий з молодою, старший дружко почав кликати на почесну.
Цю місію віддали голосистому Полікарпові.
- Дорогі родичі та сусіди, шановні гості. І просто добрі люди! Всі разом побажаємо нашим молодим щастя та любові, а де любов там і діти, аби мали діточок, як на небі зірочок. Хай їм доля стелиться рушничком українським, хай вони не забувають в своєму щасті батьків та родину свою. Ще раз щастя і здоров’я!
Народ весело загомонів, почали витягати гроші, та подарунки, хто що викупив для молодих.
- Починається почесна з винуватців цього торжества! Хоч вони в нас молоді, та на весіллі завжди старші! ...... - Маленька пауза, на мить тиша, і знову Полікарп.
- Є на цьому весіллі, дуже гарні та вродливі, наші голубки щасливі, це молодий і молода! Просимо їх на цей дар Божий! А просимо, просимо!!! - Довгим, гострим, блискучим, вузьким ножем, дружко вирізає з центру кусок коровая разом з квіткою і подає молоді.
Дружба наливає дві чарочки, підносить на тарілочці, а дружка в стакан узвару. Народ починає кричати “гірко, гірко, гірко!” Молодий цілує молоду, почесна в розгарі. В сінях затирлиґала гармошка і бубен, а Полікарп вже кликав інших.
- Є в нашої молодої і молодого......... І так кожного, кожну пару викликали на почесну.
Пішли батьки Семен та Ганна, потім брат Матей з Килиною, брат Штефа(Гуцул) з Афією нанашки вінчальні, нанашки хресні. Перед молодими, на не великому столику, росла купа зі всілякими дарунками, велика макітра на столі наповнялась грішми, а коровай потихенько зменшувався. Список гостей закінчувався окремими трьома пунктами; Кухарка. Музики. Запорожці.
Ось черга дойшла до баби Варвари, кращої кухарки на селі.
- Є десь в нашої молодої та молодого...куцюба, ґарлиґ, лопата й кухарка горбата! Прошу на цей дар Божий!
Всі гості встали, як один і чекали поки Варвара вип’є свою дозу. Молодиця відзіґорно не спіша випила чарку, а рештки махнула на стелю переділивши її на двоє.
- Хай краще стеля ділиться на дві частини, а ви діти ніколи!
- Є в нашої молодої і молодого, такі веселі, що скачуть аж до стелі!Це наші музики!
У відкриті двері, як в бубен стукав хтось із запорожців, а по перед столу вийшли наші апостоли. Так , як Петро був першим навіть у Бога він і почав скрипучим голосом.
- Це сьогодні діти, ваша перша ніч, - ка-хи, відкашлявся. - То це Назаре, дарую тобі ніж, якшо буде маленька ...візьми трошки та проріж.
Люди сміялись, жартували, кожен добавляв щось своє, як наприклад; “Діду та він молодий має чим.” “ Без ножа обійдеться”. Гомоніли, а слово взяв Павло.
- А я, - забасив старий, - дарую вам ріща, - кинув на стіл дві зв’язані гілочки. - Якщо буде багато людей в хаті, то тікайте на горіща.
Хтось кричав; ”краще в клуню...”
І знову Петро, він підняв над столом кусок мотузки.
- А ось це Назаре, коли не буде жінка давати ..ка-хи-кхи,...прив’язуй до коліна ...і не буде мішати.
Хтось питав Петра; “Діду, це той самий, шо ви колись ним в’язали...” Поки народ жартував, старший дружба поміняв чарки на стакани, налив дідам, штрафну( це була також наша традиція, музики не пили до почесної.) Апостоли потягнули і вклоняючись вийшли, а в двері били запорожці.
- Є в нашої молодої лицарі - запорожці! Що захищають Батьківщину, нашу хату і родину! Просимо на цей дар Божий!
В цій традиції віддавалась честь пам’яті нашим воїнам, бувшим, теперішним і майбутнім, а дар приймали за них, всі ті що були за порогом. Всі ті що у вікна підглядали, та бігали кругом хати, десь потрохи сіно могли пом’яти, та щось втнути смішне, або страшне.
В хату зайшло троє, всі різного віку. Кирилко з Лужка гарно вбраний, Іван Кум з Горанки підпарубчак, і сусідський Юра Косилів, зовсім свистун.
Полікарп зібрав за кути хустину, на які різав коровай і розом з нею віддав найменшому, все що на ній зосталось.
- Це найменшому. Діли на всіх, А горілки наливайте старшому.
Музики грали, народ веселився ......а я( авт.) від весілля ...стомився. Думаю що це не останнє весілля, ще десь, як Бог захоче ...то здибаємось. .... Чуть що не забув, ...є щось таке, що через нього подвір’я не покинеш, і через потік не підеш, тому що і там варта стоїть. Треба чекати, поки розрішиться цей конфлікт.
Чекати прийшлось довгенько. Поки завивали молоду, поки за стіл повсідались, а під вікнами йшли якісь перемовини. Запорожці ( ті що за порогом, не запрошенів) викликали на двір старшого дружбу, потім по під стіл навіть молодий виліз і пішов під вікна. ....І все то та людська пожадливісь. От якби привезли четверть горілки, шмат сала, кільце ковбаси та пару головок часнику, аби козака відьми не чіпали, все було б гаразд. “ Хто дав промашку? Вроді би брали горілку з собою. Випили дружби по дорозі, чи іншим бахурам віддали?”, ламав голову Назар. Під вікном були тільки діти, один малий взяв Молодого за руку і потяг за собою.
- Там тебе чекают, за столом.
“Добрий вечір...добрий вечр.” За столом, під горіхом, сиділи дівчата, а хлопці що їх привели, стояли. Запорожці всі як дуби і вже добряче під “мухою.” Серед них Гриць Сторожа і Олександр, якого також викликали. Гриць, хоч молодий та хлопець шанований всіма, тому, що добрий і справедливий та ще до того, такий що у вогонь і воду.
- Шановний пане молодий, ми вас вітаємо і бажаємо щастя. Я зараз говорю не як весільний, а як депутат від Левківки, та запорожців. Шось нам не те передали за шо домовлялись. Наша куниця дорога і ми, її так дешево не цінимо. - Він з під стола витяг корзину, - дивись, Олександр свідок, говорили за четверть, а тут півтори літри, говорилось сало, ковбаса, часник, а тут часник і сало - мало! - Натиснув на останнє слово парубок. - Ти знаєш, ми не голодні, та запорожські закони тверді як криця і левківчани їх не порушать! ....Так шо...ще дві літри горілки і два кільця ковбаси, бо люди бачиш чекають, а коні мерзнуть. А ні, до раня будети тут танцювати, або поки старий Петро могрич за сина принесе.
Поки Сторожа толкував жиниху шо та як, з хати повиходили Назареві дружби, також далеко не тверезі. Філя Куций, ще не дослухав зразу попер на Грішу.
- А ти шкварку, з якого баштана? Ми вам віддали всьо шо було в корзині. - Зігнувся від холоду Філя.
- А це хто там кашляє? Голос чую, а особи не бачу. - Розвернувся Сторожа і підійшов до Філі. - Ти ше раз шкварком назвеш мене, то я так шкварну, шо ти ше більше загнешся.
Випита Фільою горілка цього не стерпіла. Він хватнув Гриця за барки і смикнув до себе, Сторожа коли летів до Філі ще різко добавив мах головою і потрапив лобом прямо дружбі в носа. ......Філя впав. ..... Шо тут почалось ... Олександр щоб був знав, сам дав би четверть водки. Дівчата підняли ґвавт і кинулись під клуню, а там як овечки, збились всі до купи. Дружби, дружки запорожці, в темноті ночі і під добрим градусом, молотили кого попало, купа за кожним ударом ставала більша, з неї вилазили і з розгону знову кидалися в бій.
В дружбах сьогодні був і Мітя Ґура, так як йому було лізти по під стіл саме важче, то і прибіг він останнім. На щастя, він був тверезий, не то, що може він розумніщий, або не п’ющий, пив віш більше від всіх, просто на його комплекцію дуже багато водки треба. За ним з хати летіли хазяї, одні згадати молодість, а інші “Я їм покажу, як вісілля розганяти”. Тому Ґура скумекав, що треба це якось втихомирити. Страшене Митіне гудіння, як гудок поїзда “Пожар”, не почув ніхто, “Ґвавт убили”, також не подіяв, якби закричала Параска, або Текля, може б і зупинились, та на Ґурин голосочок не повівся ніхто. Тоді Дмитро побіг до потоку, де брали худобі воду, знав він добре де на вербі висіло лихе, вже диряве відро.
На розпарену бійкою та горілкою весільну челядь, пішов рясний осінній дощ( як з відра), вода ще не долетіла до всіх, а Митро вже побіг по друге відро. Поки він повернувся бійка замітно збила оберти, бахури турбувались за свій весільний одяг більше, як за свої, хай не кажу морди, (вони кажуть так, самі на себе ). Тому почали обтрушуватись та роздивлятись......якраз в цім затишші, всім на голови полетіло друге відро води.
Бійка зупинилась, та через пару хвилин мало не виникла ще раз, це громада хотіла Ґуру бити. І були б побили, якби не голос Назара.
- Агов, народ! Ось він ваш могрич, мої хлопці забули де другу корзину поклали, ледве знайшли. Тут ще більше всього чим ви договорились!
Боже, Боже! Живи Україно і процвітай! Лиш почули “могрич” зразу, як їх хтось підмінив..... Братами, друзями стали. .....А поправді, Параска коли побачила не ладне і взнала причину чому це виникло, вона швидкоруч, розказала Штинькові, тому що Полікарп, вже або комусь давав, або сам получав. Штинько з Параскою кинулись до старости Степана Сторожі і вже разом з дядьком Степаном, залагодили справу. Лади - годи ....горілки в запасі було
Взято з
https://www.facebook.com/groups/1826612 ... p_activity